Прийнято вважати, що наземні телескопи поступаються космічним обсерваторіям, які мають головну перевагу — вони позбавлені перешкод, створюваних земною атмосферою і випромінюванням нашої планети. Однак розвиток сучасних технологій дозволяє безперервно вдосконалювати обладнання наземних телескопів, і вони можуть змагатися з космічними колегами на рівних, а часом навіть обходити їх.
Справжній прорив зробила команда Великого бінокулярного телескопа (LBT) під управлінням Університету Арізони. Він нагадує гігантський бінокль із двома 8-метровими дзеркалами. Нещодавня модернізація дозволила вченим за допомогою LBT отримати найдокладніший знімок супутника Юпітера Іо серед усіх наземних телескопів. Раніше таку якість зображення вдавалося отримувати лише за допомогою космічних апаратів, що працюють безпосередньо в системі планети-гіганта.
Домогтися такої деталізації допоміг інструмент SHARK-VIS, а також система адаптивної оптики, яка компенсує дрібні перешкоди, що створюються турбулентною атмосферою. Сама камера SHARK-VIS додатково очищає зображення від шумів та робить серію знімків, які обробляються для ліквідації спотворень. Така багаторазова фільтрація дозволяє досягати безпрецедентної деталізації та дає нові можливості у спостережній астрономії.
Вчені вже готують до публікації перші дослідження щодо вулканізму на Іо, засновані на знімках LBT. Зокрема, їм вдалося відобразити зміни, які відбуваються навколо кількох вулканічних регіонів біля екватора супутника. На знімках видно відкладення лави, вкриті світлішим діоксидом сірки.
На Іо тепер за допомогою LBT можна розглянути деталі розміром до 80 км. Це рівнозначно тому, що сфотографувати монету розміром 2 сантиметри з відстані 160 кілометрів.